A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Кіптівська громада
Чернігівська область, Козелецький район

Провели в останню путь загиблого героя Олександра Шарка

Дата: 09.08.2019 12:32
Кількість переглядів: 1494

Герої не вмирають! Скільки разів за п’ять років ми чули це гасло, яке тепер у всіх асоціюється лише зі смертю. Почувши його ми співчуваємо батькам та рідним загиблих, але нам здається що все що відбувається по ту сторону екрану телевізора нас не стосується, все це відбувається десь далеко, так гинуть солдати, гинуть сотні і вже загинуло тисячі. Так, ми збираємо кошти на армію, відправляємо на передову речі першої необхідності, зараз кожен по можливості займається волонтерством, але повністю відчуваємо що ця війна спільна і стосується кожного з нас без винятку, лише тоді коли до міста чи села, з передової, привозять труну з загиблим воїном, тоді коли чуємо несамовитий крик матері над домовиною сина, коли за спинами земляків, які здригаються від пострілів, побратими віддають останній салют вбитому герою.

Початок серпня в Кіптівській об’єднаній територіальній громаді ось вже п’ять років поспіль з гірким присмаком полину, бо 9 серпня 2014 року загинув на полі бою, захищаючи рідну землю від ворожої агресії наш земляк Сергій Александренко. Після похорону Сергія пройшло рівно п’ять років, ніхто навіть і подумати не міг, що село Олбин віддасть ще одну жертву цій кривавій та незрозумілій війні.

Коли, як грім з ясного неба, з військомату до сільської ради надійшло повідомлення про те, що внаслідок ворожого обстрілу загинув ще один наш земляк, ніхто не повірив, всі до останнього сподівалися, що це якась помилка, але нажаль помилки не сталося… 6 серпня біля села Павлопіль Донецької області загинув уродженець села Олбин Шарко Олександр Олександрович – 20.10.1988 року народження.

Олександр служив у 36-тій окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського, був помічником гранатометника, мав звання старшого матроса. Служити пішов добровільно, бо  не зміг стояти осторонь подій, які відбувалися в державі, тому ще в 2017 році підписав контракт, з того часу майже увесь час був на передовій, лише раз на рік приїздив у відпустку до матері, яка завжди з нетерпінням його чекала, та цього разу не судилося.

Розповідати про Сашу треба починати від самого його народження, тому що мабуть там, в дитинстві зародилося в ньому це почуття – бути справедливим та не стояти осторонь чужої біди.

 Народився Олександр в місті Братськ Іркутської області, бо саме там починав свою службу його батько Олександр Григорович, до речі, теж військовий офіцер, мама Жанна Леонідівна працювала медичною сестрою у військовому госпіталі, тож можна сказати, що Саша народився у сім’ї військових, тому про присягу та обов’язок знав з самого дитинства. Після того як України стала незалежною, сім’я Шарків повернулася на батьківщину, до села Олбин, а згодом перебралися до сусіднього села Савинка, де проживають і до тепер. В перший клас Саша пішов разом з сестрою, хоч і старшою на рік, але вони були настільки близькими, що розділити їх по різних класах батьки не змогли, от і пішов Саша до школи в п’ять років під пильним наглядом старшої сестри. Та наглядати було непотрібно, бо малий Сашко захопився наукою, не бешкетував, завжди був прикладом для багатьох.

  • «Саша був одним з моїх найкращих учнів, – згадує про загиблого перша вчителька Віра Гончар – на уроках завжди уважний, допитливий, з самого першого класу був дуже добрим та справедливим, його старшу сестру ніхто ніколи не смикав за коси, бо  знали що в неї є захисник, та й всі несправедливо ображені завжди знали, що на Олександра можна розраховувати він нікого скривдити не дасть».

      Продовжив навчання у старших класах в Олбинській  ЗОШ І-ІІІ ступенів.

«Сашко мав незвичний хист до точних наук, найбільше любив математику, фізику та хімію, був зразковим у всьому: в навчанні, в  поведінці, брав активну участь у всіх спортивних змаганнях, був влучним стрільцем, жоден шкільний захід не обходився без Шарка. А ще Саша був дуже відповідальним, це мабуть передалося у спадок від дідуся Леоніда Мартиновича, який працював у цій же школі завучем, йому ні разу не доводилося червоніти за свого онука, який до речі закінчив школу з золотою медаллю, бо був дійсно найкращим», – каже колишня вчителька Олександра Ганна Харлим.

       Після закінчення школи в 2004 році Саша вступив до Остерського технікуму будівництва та дизайну на спеціальність «програміст». Після технікуму продовжив навчання в Київському торгівельно-економічному університеті ім. Вадима Гетьмана, навчався на правознавця. Згодом працював за спеціальністю – помічником адвоката. Та як не вмовляли його рідні не дослухався, покинув перспективну роботу в столиці, підписав контракт і пішов на передову, бо по іншому просто не міг, на нашу землю прийшов ворог, тому потрібно будь якою ціною її боронити, так завжди всім говорив.

       «Прослужили 2 роки разом в одному взводі. Можу сказати про нього, що найкращий був, один з найкращих. Важко так, ніхто не очікував», – зізнається військовослужбовець «Флеш»,  побратим Саші.

       Поховали Олександра Шарка в рідному Олбині, односельці на колінах зустрічали труну з загиблим героєм, над могилою лунали слова шани  загиблому воїну – захиснику України. Саме завдяки  таким мужнім  українським солдатам більша  частина  населення нашої країни  має мирне  небо,  їм  ми  завдячуємо  своїм життям. Кажуть велика честь покласти життя за рідну Батьківщину, але страшне горе батькам хоронити своїх дітей.  

      Нехай світлі спогади про  Олександра Шарка, який  виконував військовий  обов’язок  перед  Батьківщиною назавжди залишиться  у  серцях  земляків.  Вічна  пам’ять  Українському воїну!

 

 


Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень