A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Кіптівська громада
Чернігівська область, Козелецький район

Бути фельдшером - це не професія, а покликання

Дата: 25.05.2020 10:20
Кількість переглядів: 54

Допомагати людям – надзвичайно благородна справа, а професія медика найгуманніша,  бо медики це ті хто стоїть на сторожі людського здоров’я. Хтось говорить про них як про посередників між людиною і Богом та називає їх янголами в білих халатах, адже обираючи професію медика,  стаєш частиною особливої спільноти людей - тих, хто свідомо вирішує присвятити своє життя служінню іншим. Не кожен здатен витримати таке величезне навантаження та відповідальність. Проте ті, хто лишаються в професії та продовжують чесно та віддано тримати руку на пульсі життя, гідні називатися найкращими. Наразі сьогоднішня стаття про фельдшера Вовчківського пункту здоров’я Копил Ольгу Миколаївну, яка  в повній мірі достойна поваги, адже вже 37 років (!)  рятує життя людей.

Народилася Ольга Миколаївна 21 травня 1960 року в селі Дешки Козелецького району, після закінчення середньої школи поїхала до Ніжина вступати до медичного училища, бо професію обрала будучи ще дитиною, мрію стати фельдшером підтримали і батьки, тому у всьому допомагали доньці. Сила-силенна прочитаних книжок з лікувальної справи та анатомії, наполегливість у досягненні мети, підтримана непереборним бажанням допомагати людям, зробили свою справу – Ольга Миколаївна вступила до училища з першого разу.

Навчання давалося легко, бо обраний фах був до душі і стежина, яку обрала юна студентка Оля виявилася доленосною. Роки навчання промайнули дуже швидко постійні лекції, семінари,  а потім ще й практичні заняття, на які відправляли студентів до лікарень та поліклінік  майже щодня. До навчання ставилась, тоді ще юна Оля, зі всією серйозністю, адже вже тоді  розуміла увесь ступінь відповідальності медичного працівника, де ціною помилки може стати життя людини. Та все ж молодість є молодість, тому знаходила час щоб бігати з подружками у кіно та на концерти, бо якраз на той  час припав розквіт ВІА-культури і  на зекономлені гроші дівчата відвідували концерти музичних груп, які відбувалися мало не щодня. З теплотою згадує Ольга Миколаївна прожиті роки проте відразу додає, що кожен вік є по своєму найкращим і людина стає по справжньому щасливою, якщо  сповна реалізовує себе.

Після навчання Ольгу Миколаївну направили на роботу до села Вовчок. І хоч від рідних Дешок він був далеченько,та все ж таки в одному районі. Вовчок сподобався Олі відразу, мальовниче старовинне село, привітні люди, потужний колгосп, який постійно опікувався фельдшерським пунктом все тут було здавалось таке своє, наче сто років уже тут прожила. Можливо, зізнається, Ольга Миколаївна, таке відчуття було в неї через те, що саме тут зустріла свою долю, Петра Семеновича, з яким ось вже майже сорок років ідуть по життю пліч-о-пліч. Можливо через те, що саме тут народила своїх любих донечок Олену та Тетяну, а можливо й через те, що тут її прийняли як рідну жителі села і з перших днів свого життя у Вовчку вважала це село своєю другою батьківщиною.

 «За тридцять сім років свого професійного життя сталося чимало подій. По-різному бувало, спочатку було дуже важко, бо село величезне, населення за часів Радянського Союзу було майже три тисячі і все потрібно було встигнути, а фельдшерів було всього два, тому нерідко доводилося працювати і вночі, бо людські хвороби не чекали ранку. Тоді прийшло усвідомлення, що професія медика – це цілодобова праця, яку неможливо покинути», - зізнається Ольга Миколаївна. Поспішала на виклики вдень і вночі,  у заметіль і у спеку, бо знала що від неї залежить чиєсь здоров’я або ж часом і життя. Та найбільш важкі часи були після того як збанкрутував колгосп, який завжди допомагав ФАПу, і машину виділять для хворого якого треба відвезти в район і медикаменти необхідні для невідкладної допомоги закуплять. А не стало колгоспу Ользі Миколаївні, як завідуючій ФАПом потрібно було вирішувати все самій, бо не залишиш же таку величезну кількість людей без найнеобхідніших медикаментів. Отож і їздила до Козельця в центральну аптеку, брала під реалізацію ліки, потім, кожного тижня, здавала за них виручені кошти, та до того ж вела  ще купу документації.

Окрім роботи сила-силенна справ чекала на Ольгу Миколаївну і вдома, бо завжди тримали з чоловіком чималеньке господарство, та як водиться в селі, садили побільше городу,  адже росли дівчата, потрібно було платити за навчання, думати про весілля а заробітної плати фельдшера вистачало хіба що на найнеобхідніші продукти, як часто жартує Петро Степанович – дружина працює на голому ентузіазмі, та у відповідь Ольга Миколаївна лише посміхається, бо все життя пропрацювала за покликом душі і серця та додає: «Мої рідні з розумінням ставляться до такої роботи, але, відверто кажучи, іноді, не у захваті. Звичайно, чоловік та доньки хотіли частіше бачити мене вдома, але вони мене підтримують. Це дуже важливо»
       «А останнім часом взагалі йдучи на роботу співає душа, бо після того, як Вовчок став частиною Кіптівської ОТГ та в країні стартувала медична реформа, на сільські ФАПи нарешті звернули увагу, почали закуповувати ліки та необхідне устаткування, а в цьому році, і досі складно в це повірити, у фельдшерському пункті провели капітальний ремонт,  умови створили по справжньому європейські, потроху закуповуються новенькі меблі, загалом життя на селі покращується» – вважає Ольга Миколаївна, та радіє за людей яким жити у Вовчку.

А люди радіють за Ольгу Миколаївну яка нарешті попрацює в комфортних умовах, бо дійсно цього заслуговує, за роки роботи заробила славу кваліфікованого медика, чуйної людини, та прекрасної жінки, яка завжди прийде на допомогу незважаючи ні на погоду, ні на власний стан здоров’я,  у вихідні і у відпустку завжди поспішає на виклик зі своєю лікарською сумочкою.

Привід для радості був ще і той, що  зовсім нещодавно, 21 травня, Ольга Миколаївна відсвяткувала свій 60-річний ювілей, на свято з’їхалася вся родина, доньки, зяті, онуки, сестра, матуся яка слава Богу ще жива. Всі бажали тільки найкращого.

Тож шановна Ольго Миколаївно! Нехай сторицею повертаються до Вас добро, турбота і тепло, які ви щедро даруєте всім, хто потребує уваги, співчуття і допомоги. Успіхів Вам у професійній діяльності, низький уклін за Вашу самовіддану працю. Нехай робота приносить радість і задоволення, вдячність колег і пацієнтів.

 


Коментарі:

Ваш коментар може бути першим :)

Додати коментар


« повернутися

Коментування статті/новини

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень